UKRU

Бізнес-публікації

6 травня

Хутряний бізнес: розведення хутрових звірів


Вирощування хутрового звіра - справа, яка потребує великого досвіду і знань. Але, як показала історія компанії «Ірен і Ко», розташованої поблизу м. Мерефа Харківської області, наш регіон може виробляти хутро, аж ніяк не гірше за сибірське. Про цю компанію - в нашому репортажі.
Звіроферма, про яку піде мова, виникла на місці величезного радгоспу, де відгодовували чимале поголів'я великої рогатої худоби, працював м'ясопереробний комбінат. У 1996 році на базі радгоспу офіційно було створено акціонерне товариство. Звіроферма була створена як підсобне підприємство - для замкнутого циклу, щоб неліквідні залишки м'яса і субпродуктів використовувалися для годування звірів. Завезли і спробували вирощувати чорнобурку, але невдало: не вистачало фахівців. Тоді власники запросили на роботу нашу співрозмовницю Олену Терехову - досвідченого зооінженера. І справа пішла.

Згодом «материнське» господарство розвалилося, звіроферму хотіли закрити, але знайшлася людина, яка викупила племінне стадо. У 2013 році було організовано ТОВ «Ірен і Ко». А Олена Терехова стала його директором. Цією звірофермою вона опікується вже понад 20 років.

Компанія займається племінною роботою, вирощуванням звіра, первинною обробкою і оптовим продажем шкурок. Основний напрямок - розведення лисиці сріблясто-чорної, в народі її називають чорнобуркою. Співрозмовниця згадує: спочатку племінне стадо збирали з усієї України. Тепер тут одне з найкращих в країні секціонованих стад. «Звірі висококласні, без удаваної скромності, дуже хороші у нас чорнобурки, - пишається роботою Олена Володимирівна. - За це нам було присвоєно статус племінного репродуктора. Відбір, облік у нас ведеться на дуже високому рівні. У нас купують молодняк в різні регіони - в Дніпро, в Полтаву, по Харківській області».

Норка завезена в господарство трохи пізніше чорнобурки, а наступним кроком розвитку стало заведення песців. «Песець у нас теж дуже хороший, норвезький тип, завезли з підмосковного звірорадгоспу. Порода шедоу, білий. Є песець вуалевий. Норка темно-коричнева, завезена з Києва. Більш рідкісна і дорога порода - паломіно, світло-бежева, у нас також прекрасної якості».

Поголів'я в господарстві наразі невелике: важкі умови виробництва, висока собівартість вирощування звіра і падіння попиту. П'ять років тому ситуація була набагато кращою, а з часом стає все важче, констатує керівник. Маточне стадо - 200 маток чорнобурки, 30 песців і 200 маток норки. Влітку поголів'я в кілька разів більше, тому що народжується молодняк. За сезон його відгодовують, восени кращий звір залишається на плем'я, а в жовтні-грудні інше поголів'я йде на продаж як шкуркова продукція. У високий сезон стадо сягає 2 тисяч голів. В середньому одна самка дає 3-5 цуценят. В хороший рік, і якщо її добре годували, то може бути і п'ять дитинчат. Обслуговують все це «звірство» троє співробітників компанії. Весь невеличкий колектив фірми - сім працівників.

Всупереч стереотипам про те, що хутровий звір дає хороше хутро тільки в холодних зонах, Олена Терехова стверджує: наша кліматична зона сприятлива для хутрових звірів, якщо правильно їх утримувати: Звірі утримуються в шедово-клітковій системі утримання. Шед - це сарай без бічних стінок. Клітки об'єднуються в блоки. Зверху вони накриті дахом, який захищає від сонця і дощу. При цьому - досить свіжого повітря. Між блоками ростуть дерева, що дають свіжість і прохолоду влітку. Лісова зона навколо, умови, близькі до природних, своєчасні щеплення, правильне харчування плюс достатнє шлангове напування - і проблем з вирощуванням звіра немає, каже співрозмовниця.

Харчування тварин - основна стаття витрат у цьому бізнесі. Лисиця м'ясоїдна, її годують курячими відходами з птахофабрик. Норки люблять рибу, для них закуповують рибні відходи. Щоб вигодувати звіра, йде півроку. «Це дуже важкий бізнес, тому що дуже високі ціни на всі ці відходи, і вони зростають. Є хороший приклад. У Польщі добре розвинене птахівництво, і там дуже розвинене партнерство птахоферм і звіроферм. Компанії, які займаються птахівництвом, звіроводам навіть доплачують, адже вони займаються утилізацією відходів. Ці нетоварні залишки на птахофермах культурно переробляють, заморожують в брикети і потім використовують як корм для звірів. На жаль, в Україні такого ще немає», - нарікає Олена Терехова.

Збут - все ж найбільша проблема хутряного бізнесу. Шкурки продають переважно оптовикам. Занижені ціни на них - проблема не тільки харківських підприємців, але й усього ринку. За такої великої вартості готових виробів найголовніше - хутро - в їх собівартості займає 1/3 частину.

Наразі собівартість вирощування норки сягає приблизно гривень 600. З них 50% складають корми, 30% - заробітна плата працівників, а решта - електроенергія, оренда землі і будівель під ферму, відсотки за кредитами. Оптова ціна на сьогоднішній день: шкурка самки - 700-800 грн, шкурка самців 1000-1200 грн. Чорнобурка - до 2000 грн. Рентабельність є, але говорити про високі прибутки наразі не доводиться.

Найголовніший, але не найчесніший конкурент української хутряної галузі - як завжди, Китай. Китайці освоїли вирощування норки, правда, з лисицею вони поки ще працювати не вміють, тому в цьому сегменті не представлені. Китайські шуби з норки відносно дешеві, їх можна купити на будь-якому речовому ринку. Якість цієї продукції найнижча, але недосвідчений покупець помічає тільки ціну.

«Китайці розробили і широко застосовують верстати для розтягування хутра: розтягують шкурку в довжину і в ширину. Більш того, вони навіть роблять пунктиром дірочки, щоб отримати велику площу хутра. Потім цей хутровий шар приклеюють на основу, і у них виходить з однієї шкурки норки квадратний метр хутра, нехай там 3 шерстини на квадратному сантиметрі. Це практично одноразова продукція. На рік. Але вони дешеві, тому суттєво збивають нам ціну. А песців везуть з Польщі, там дешева собівартість. Дуже жорстка конкуренція - китайці і поляки. Тому звіроводство України в жалюгідному стані», - сумно констатує Олена Терехова.

Як такого маркетингу в компанії «Ірен і Ко» немає, є безпосередня робота з оптовими покупцями. Ситуація змушує керівника переглянути канали збуту, йти в роздріб: «Даємо оголошення по інтернету. Восени у нас купували цеховики: зараз в моді парки, наше хутро ідеально підходить. Брали песців і чорнобурку. Пробували йти на експорт, але тут теж є велике «але». Приїжджали до нас навіть турки, туркам цікаве хутро, але вони дуже сильно зменшують ціну, мало не за собівартістю. Європейський покупець також для нас невигідний. Для продажу хутра існує Данський аукціон. Але я знайома з досвідом своїх найближчих сусідів - Ізюмського звірогосподарства. Вони якось відвезли на Данський аукціон своє краще хутро, а їм там поставили ціну 15 доларів за шкурку! Це копійки, це нижче собівартості звіра утричі. Там велика конкуренція, і на українське хутро дуже ріжуть ціни. В результаті власник перепродав господарство полякам, і тепер Ізюмське звірогосподарство належить Польщі. А хутро наразі на аукціоні йде не як українське, а як польське. І продається в п'ять разів дорожче. Ось така прикра ситуація».

Компанії доводиться робити акцент на продажу молодняка іншим розплідникам і фермам, шукати нетрадиційні канали збуту. «Ми навіть для цирків продаємо. У минулому році приїжджали дресирувальники цирку Шевченко, купували чорнобурку. Вони брали зовсім малюків, з-під матки, у віці 40 днів. Брали у нас білого песця. В інші цирки брали песців, лисичку, вибирали від ручної мами, щоб не було ніякої агресії. Продавали ми звірків у зоопарки Слов'янська, Полтави. Влітку я постійно вивішую в інтернет оголошення про продаж молодняка. Іноді люди беруть, але сказати, що зараз великий попит, не можу».

Перспективи цього господарства, як і перспективи звірівництва в Україні, залежать від дуже багатьох чинників, і найголовніше - від політичної обстановки. Олена Терехова впевнена: буде у нас в країні спокій і хоча б відносна стабільність - значить, люди знову будуть одягати хутряні вироби. В іншому разі покупки не першої черговості будуть відкладати. Але керівник компанії не сумує: вона впевнена, що гарна якість продукту, професіоналізм і досвід співробітників - це фактори, які виведуть компанію на новий етап зростання.

Фінансова основа


ТОВ «Ірен і Ко» обслуговується в Райффайзен Банк Аваль з початку заснування, вже п'ять років. Розрахунковий рахунок і кредитування - основні продукти, без яких діяльність компанії була б неможлива. «Ми постійно користуємося овердрафтом. Влітку до того ж використовуємо кредит «Довіра». У нас чітко виражена сезонність товару. Період активних продажів листопад-грудень, січень-лютий. Навесні і влітку хутро не купують, а звірів потрібно годувати. І якщо навесні ми тримаємося на залишках прибутку, то влітку утворюється максимальна потреба в позикових грошах. За кредитами ми звертаємося в «Райффайзен Банк Аваль». І нам не відмовляють, підтримують наш бізнес на плаву. Це найнадійніші наші партнери!» - ділиться враженням від співпраці Олена Терехова.