UKRU

Бізнес-публікації

26 березня

Власна електростанція


Цікавість бізнесу до альтернативних джерел енергії у 2019-му зростатиме. Наприкінці минулого року Верховна Рада прийняла ряд рішень, завдяки яким значно знизиться вартість обладнання, спростяться регуляторні процедури, знімуться «земельні» проблеми. Отже – увійти в енергобізнес для підприємців стане значно простіше.

Нові умови на ринку


З 1 січня 2019 року обладнання для альтернативної енергетики, імпортоване з-за кордону, буде на 20% дешевшим за рахунок звільнення від ПДВ. Безумовно, таке нововведення збільшить привабливість інвестицій в альтернативну енергетику.

Інша важлива зміна – новий закон дозволяє розміщувати об’єкти для виробництва електроенергії з відновлюваних джерел енергії на землях із цільовим призначенням «землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення». Раніше процедура зміни цільового призначення землі займала декілька місяців, потребувала цілої низки витратних по часу і коштах заходів.

Найважливіше - усі постачальники (юрособи, підприємці) зможуть виробляти електроенергію на установках потужністю до 500 кВт і продавати її за «зеленим» тарифом без отримання ліцензій та проходження інших регуляторних процедур.


Цього року «зелені» тарифи на різні види енергії будуть високі і схема продажу енергії – без змін. А от з 2020 до 2030 року почне працювати новий ринковий механізм — цінові аукціони. Стартовою ціною на них буде «зелений» тариф, чинний на момент їх проведення. Учасник, що запропонує найнижчу ціну, отримає право на укладення договору купівлі-продажу електроенергії з ДП «Енергоринок» на 20 років. Участь в аукціонах буде єдиним шляхом отримання державної підтримки для ВЕС потужністю понад 20 МВт, а у 2021-2022 роках ці пороги зменшаться до 10 МВт та 5 МВт відповідно.

Інші виробники електроенергії з альтернативних джерел можуть брати участь в аукціонах на добровільних засадах. Щоправда, ставки «зеленого» тарифу для СЕС, що будуть введені в експлуатацію з 2020 року, будуть зменшені на 25% порівняно з сьогоднішніми. Але виробники, для яких вже встановлений «зелений» тариф або які зроблять це до кінця 2019 року, зберігатимуть високі ставки до 2030 року.

«Щоб стати виробником електроенергії, потрібно щонайперше отримати ліцензію на виробництво у регулятора — Національної комісії з питань регулювання енергетики та комунальних послуг. Після цього — дозвіл на «зелений» тариф та підключення до мережі» Олександр Баськов, BakerTilly


Кому варто замислитися?


Якщо великий ринок енергії – бізнес для обраних, то «альтернативка» може стати додатковим видом діяльності для багатьох компаній. Однак стартувати, розраховуючи виключно на прибуток від «зеленого» тарифу, не варто. Підприємство повинно мати власні відчутні енергопотреби, які могли б закриватися з цього джерела. Тобто при зміні умов тарифу чи аукціонів прибутковість (чи хоча б окупність) станції повинна забезпечуватись за рахунок економії на придбанні електроенергії з загальних мереж.

«Є бізнеси, для яких використання альтернативних джерел чітко дає скорочення витратної частини. Наприклад, тепличні комбінати, готельний бізнес, цукрові заводи, молочні підприємства — тобто ті, в кого є великі дахи і є потреба у великій кількості тепла», — розповідає Роман Зінченко, один з очільників проекту Greencubator, що просуває альтернативні джерела.

Дивимося на сонце


Бізнес-інвестиції у сонячні станції мають сенс навіть за умови недостатнього фінансування. Якщо мова йде про інвестиції, наприклад, у $20 тис., в цій сфері постійні і накладні витрати на одиницю потужності будуть меншими порівняно з іншими видами станцій. В залежності від встановленої потужності сонячної станції – наприклад, 10 чи 20 кВт – вартість проекту становитиме від $10-20 тис. Однак щороку вартість встановлення такої станції зменшуватиметься: панелі здебільшого виробляються в Китаї, тож рік до року вони дешевшають до 20%, а їхня ефективність все більше зростає. І це ще без врахування загальнодержавної «знижки» на 20%, про яку писалося вище. Наразі вартість 1 сенсора стартує від 6500 гривень. Починаючи бізнес, слід виходити з розрахунку, що нормальний термін окупності будь-якого інвестиційного проекту не повинен перевищувати 5-7 років. У сонячній же енергетиці окупність можна отримати і за 2-3 роки. А період ефективного функціонування станції – 10-12 років. Тож рентабельність порахувати неважко.

Роза вітрів


Експерти кажуть: якщо розглядати вітроенергетику з точки зору прибутковості, має сенс тільки величезний вітропарк багатомільйонної вартості. Поодинокі «вітряки» можуть розглядатися підприємствами як вигідний піар-проект, який, до того ж, приносить власнику прибуток і відчуття свободи від перепадів напруги в мережі. Вітровий потенціал не на всій території України однаково сприятливий для використання великих вітроустановок. Це актуально для територій, розміщених уздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, а також для Луганської, Івано-Франківської, частково Львівської областей.

За словами Андрія Конеченкова, голови правління Української вітроенергетичної асоціації, «там, де є вітровий потенціал, доцільно встановлювати сучасні вітротурбіни потужністю 2,5-3,0 МВт, які можуть виробляти 7,6 - 9,0 тисяч МВт-год і більше електроенергії на рік. Вартість однієї 3-мегаватної вітротурбіни становить близько $4,5 млн, що суттєво перевищує витрати на сонячні станції. Вона окупається за шість-вісім років. Але має більшу потужність (а відповідно, прибутковість) і слугуватиме у 2-3 рази довше. Крім того, слід пам’ятати, що Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) на реалізацію таких проектів може надати кредит на вигідних умовах».

Біомаса та тепло землі


Проекти зі спалювання сухих відходів сільського господарства і отримання теплової та електричної енергії вимагають інвестицій від 10 до 39 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу (в залежності від технології і обладнання). Вологі відходи технологічно доцільно зброджувати в реакторах з отриманням біогазу та подальшим виробництвом енергії. Проекти з анаеробного зброджування передбачають витрати від 5 до 23 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу, термін їх окупності - 6-14 років. Однак він значно скоротиться в разі отримання «зеленого» тарифу і складе 4-8 років.

Експерти кажуть: як інвестиційний проект, спрямований на отримання додаткових прибутків, біогазові установки розглядати нераціонально.

Як пояснюють в НТЦ «Біомаса», щоб забезпечити теплом невелике підприємство, потрібна теплова мережа, а її місцями чи немає взагалі, чи вона у вкрай поганому стані. Її будівництво теж влетить в копієчку. До того ж чим потужніша установка, тим більше втрати тепла в мережі. Тому варіант з біокотельними підходить тим підприємствам та близьким до них населеним пунктам, у яких достатньо таких ресурсів, як торф, деревина, оскільки, наприклад, 100-кіловатний котел споживає 40 кг дров на годину. Одними лишень відходами рослинництва обійтися навряд чи вдасться. Однак обігрівати подібним чином окремі будівлі або кілька господарств є сенс.

Інший цікавий, але не розповсюджений різновид — геотермальна енергія. Тут значення має розташування об’єкта, його близькість до природних джерел тепла. Найбільше з таких — на Закарпатті. Інвестиції в будівництво геоТЕС на цих родовищах значно нижчі за середні по галузі - 0,8-1 тис. євро за 1 кВт встановленої потужності. Втім, таких «дешевих зон» дуже мало. А найбільша проблема — в Україні геотермальні установки не зможуть отримати «зелений» тариф, тож термін їх окупності виростає до 15 і більше років.

На хвилі чи під хвилею


Західні регіони України потенційно перспективні для розвитку малих ГЕС. Найкращими вважаються Закарпаття, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області. Втім, існує парадокс: 70% всіх малих ГЕС зосереджено в центральних областях, тоді як 68% гідропотенціалу знаходиться на заході країни. Але є ряд нюансів. У своїй більшості земельні ресурси Карпатського регіону — це заповідні зони. На отримання дозволів будувати станції на Закарпатті піде вдвічі більше часу і зусиль, ніж в центральних регіонах. Крім того, немає реальної картини гідропотенціалу — аналіз і вивчення не проводилися з 1984 року. Є проблема з відсутністю в горах нормальних ліній електропередачі. Якщо розраховувати на збут енергії через загальну електромережу і будувати ЛЕП, вартість проекту відразу зросте в кілька разів.

Поки потенціал малих ГЕС використовується в Україні не більше ніж на третину. Незважаючи на наявність природних ресурсів, видобуток енергії за допомогою малих річок — бізнес витратний і трудомісткий. Каскад з чотирьох-шести гідроелектростанцій загальною потужністю 30-50 МВт обійдеться потенційному інвестору в $70-100 млн, а для початку будівництва потрібно зібрати 60 погоджувальних документів. Крім того, чимало часу тут займе процедура землевідведення — в середньому 2-3 роки.

Підприємців відштовхує також тривалий термін окупності — до 10 років, зокрема, через високу вартість установки та низький тариф: за «водну» енергію платять найменше із усіх відновлювальних джерел (вполовину менше, ніж, наприклад, за вітер). Слід враховувати, що для ГЕС діє і тариф на водокористування для енергетики, який за останні кілька років зріс сумарно на 150%.