UKRU

Бізнес-публікації

11 січня

Створення доданої вартості в агросекторі.


«Успішний розвиток малого та середнього аграрного бізнесу неможливий без формування ефективних ланцюгів доданої вартості. Саме тут прихований потенціал нарощування прибутковості сільськогосподарських виробників», - вважає заступник міністра аграрної політики та продовольства України Олена Ковальова. Ми дізналися у експертів, як такі ланцюги створювати та у яких напрямках шукати додаткові прибутки аграріям у 2018 році.
Додану вартість товару формують ті його характеристики, які дають змогу вигідніше його продати та, відповідно, більше заробити. Якщо говорити загалом, то це може бути органічність, вдосконалений зовнішній вигляд, смак, додаткові опції. Якщо ж, зокрема, про сільськогосподарську продукцію, то ключовими аспектами є вища якість при нижчій собівартості, споживчі цінності, екологічність, глибина переробки сировини, раціональне та інноваційне використання ресурсів, енергоефективне виробництво.

«У агрокомпаній є два найважливіших ризики: це погода і ситуація на ринку. Якщо компанія вирощує кукурудзу, пшеницю, рапс – вона залежна від світового рівня цін та попиту. Ціни мають тренди і залежності, їх можна прогнозувати, але це ризиків не знімає. Вихід – це створення продукції з доданою вартістю хоча б як один з напрямків роботи компанії. Це дозволяє зменшити вплив факторів ризиків. Крім того, це створює додаткову вартість самої компанії. Варіанти: «зелена» енергетика, глибока переробка, перехід на нові продукти, які мають експортний потенціал. Глибока переробка з точки зору вертикальної інтеграції для агрокомпанії – це потужна можливість покращити EBITDA компанії», - окреслює ситуацію Сергій Булавін, віце-президент компанії AgroGeneration.

Можна продавати незбиране молоко. Можна сир, масло, сметану, кисломолочні продукти. Можна сироватку, пахту, сухе молоко. А можна - альбумінний сир, білкову масу, альбумін-сирні сирки, молочний цукор. З молока можна зробити 87 продуктів, в тому числі багато для фармацевтики, косметології тощо. І це лише молоко. Якщо говорити про рослинництво, там просто тисячі варіантів. Чим глибша переробка, тим дорожчий і прибутковіший товар. Тож кожному агровиробникові потрібно думати про потенціал для виробництва складної продукції, про пошук тих кінцевих продуктів, що дадуть найкращу маржинальність і зменшать залежність від факторів ризику. Крім того, треба шукати споживача кінцевого продукту.

Леонід Козаченко, президент Української аграрної конфедерації, зазначає: «В Україні найменша в світі державна підтримка агровиробників, ми серед світових лідерів з реалізації сировини. Ми обійшли ЄС і підібралися до найбільшого в світі торговця сировиною – США. ЄС обмежив нас у квотах на продукцію з доданою вартістю. Обсяг квот такий, який ми можемо виробити за 4,5 дні. Отже треба дивитись на інші ринки».

Щоб створити виробничі потужності для глибокої переробки, переважній більшості компаній потрібне довгострокове фінансування, інвестиційні кредити. Такі продукти наразі доступні в Райффайзен Банку Аваль, більш того – умови достатньо сприятливі, щоб задуматись про цей напрямок. Адже він відкриває новий рівень для компанії. Підприємство перестає бути лише постачальником сировини і знаходитися в зоні турбулентності. Проте запуск потужностей для глибокої переробки – лише півзавдання.

«Є два ключові кроки до успіху в нових бізнес-реаліях: знайти споживача і організувати виробництво, - підкреслює Леонід Козаченко. – Саме в такому порядку. Виробник, а не трейдер, повинен шукати споживача, щоб скоротити логістичний ланцюжок і отримати додаткові прибутки. Світові тренди такі, що за 10-20 років бізнес трейдерів нівелюється і майже зникне. Тому потрібно в цьому напрямку працювати вже зараз, виходити на трейдингові онлайн-платформи, шукати аналітику - що роблять з вашої сировини і хто її споживає у великій кількості. Потрібно продавати тому, хто найбільше платить, аналізувати цінові котировки. Поки ж що аграрії голосують своїми прибутками за «позбавлення від головного болю» та великі закупівельні партії».

Якщо Європа з острахом дивиться на розвиток українського агросектора і реально ніяк не стимулює експорт продукції з доданою вартістю на власні ринки, то інші регіони стають до таких товарів більш сприятливими. «В топ 25 товарів, що експортуються до Канади, потрапили 5 позицій сільськогосподарських товарів. На боби минулого року був неврожай, і був величезний попит. Соєві боби, кукурудза потрапили до перших рядків по експорту. Значні позиції посідають крохмаль, соняшникова олія, соки, мед. Тобто зростання демонструє продукція з доданою вартістю», - підкреслює Емма Турос, виконавчий директор Канадсько-Української торгової палати в Україні.

Заступниця міністра економічного розвитку та торгівлі Наталія Микольська підтверджує: «Торгівля України з Канадою дійсно зростає: наш експорт за 8 місяців збільшився на 74%. Що вкрай важливо - зростають у першу чергу не поставки сировини, а товарів із високою доданою вартістю, зокрема соків, машин спеціального призначення, пластикової тари та керамічної плитки».

Проте на шляху до отримання доданої вартості потрібно враховувати не лише рентабельність, EBITDA тощо. «Екологічні фактори - це чи не найважливіший з аспектів. В ЄС від 5 до 30% собівартості продукції можуть складати екологічні чинники і платежі, - підкреслює Олександр Баськов, головний спеціаліст зі сталого розвитку «Бейкер Тіллі». - Агропродукція може стати неконкурентоздатною, якщо в її вирощуванні та переробці не було враховано вплив на довкілля тощо. Для нас зовнішні ринки відкриваються все більше, але потрібно йти назустріч і вже зараз думати, як відповідати тим стандартам, які мають ЄС, Канада, Китай та інші перспективні регіони».

КОМЕНТАР. Олександр Баськов, головний спеціаліст зі сталого розвитку «Бейкер Тіллі»


Наша компанія має великий досвід у розробці та реалізації проектів в агросфері та переробці, що ведуть до отримання доданої вартості. Також ми аналізуємо світові тренди. На базі інформації і досвіду можемо виділити низку напрямків у створенні ланцюгів доданої вартості і капіталізації в аграрній сфері, які є дуже перспективними для України.

Енергоземлі. Про «зелену» енергетику зараз говориться багато, сонячні, вітрові, біогазові станції з’являються в нашій країні доволі динамічно, адже це дуже рентабельний бізнес, якщо його грамотно реалізувати. Найпоширеніші станції – до 10 МВт. Щоб запустити 10-мегаватну сонячну електростанцію, треба мати власних 3-4 млн євро і отримати кредитне фінансування на іншу частину суми. Для багатьох малих підприємств це нереально. Однак для аграріїв існує ще одна можливість капіталізувати наявні ресурси. Це – вихід на ринок земельних ділянок, оформлених під сонячні електростанції, готові до підключення. Тобто – продаж прав на енергоземлі. Один МВт можна розмістити на 2 га землі, відповідно для типової станції у 10 МВт потрібно 20 га. Вартість таких проектів – від 15 тис. євро за 1 МВт. Отже, вклавши у проект всього 150 тис. євро, можна через 3-6 місяців продати цю «заготовку під СЕС» за 300-400 тис. євро. Це фактично 200-250% прибутку за надкороткий час. Чому це цікаво саме аграріям? Тому що вони мають землі несільськогосподарського призначення: склади, промислові землі, вугільні ділянки, покинуті агропорти тощо. Також у аграріїв є контакти з сільрадами, які мають невикористані землі, на яких можна розмістити сонячні електростанції, відповідно оформивши ренту.

Біогазові станції. Важливо зазначити, що така станція – не лише інструмент для генерації енергії, як сонячна, вітряна або біомасна. Сутність її дещо інша, починаючи від сировини, якою можуть бути відходи, стічні води і їхня переробка, або кукурудзяний силос. Останній може формувати додатковий прибуток з рослинництва і забезпечувати сівозміну чи досів вимороженої озимини. І в результаті не лише виробляється енергія, але й забезпечується виробництво біодобрив - рідких і твердих. Крім того, це ще й екологічний чинник, адже переробка відходів і стічних вод надзвичайно важлива. Тобто така станція замикає традиційний виробничий ланцюжок агропідприємства – утилізує відходи, споживає продукцію, виробляє добрива.

Цукрові заводи. Вони вже другий рік «на коні». Зараз до них змінюються підходи, і це можуть бути агро-біо-енерго-хімічні комплекси. І тут просто величезний спектр можливостей. Крім виробництва цукру може бути… виробництво біопластику та біоволокна, хімічних елементів для фармацевтики, косметологічної, хімічної галузі, а також виробництво біогазу та електроенергії завдяки переробці відходів сировини. Зараз в цьому напрямку працює багато науковців, в Україні також розглядають деякі проекти.

Лушпиння соняшнику. Наразі відбувається активний перехід від пелетування, де рентабельність становить 4-10 євро на тонні лушпиння, до виробництва технологічного пару або опалення, де можна отримати 35-45 євро на тонну. Або ж до виробництва енергії та продажу її за «зеленим» тарифом, де можна отримати 90-110 євро з тонни лушпиння. Зараз ми 50% лушпиння експортуємо. Але все більше великих агропідприємств планують проекти у цьому напрямку. Тож скоро будемо все споживати самі).

Солома. Перспективний напрямок – це використання соломи пшеничної, кукурудзяної і рослинних решток соняшнику для переробки в енергію. Натепер в Україні немає реалізованих проектів з отриманням «зеленого» тарифу по соломі, але вже зараз 200-300 тисяч тонн соломи використовується для пелетування і експорту або виробництва тепла, сушіння насіння. Відповідно до Національного плану розвитку відновлювальних джерел енергії, до 2020 року для виробництва енергії повинно використовуватися 8 млн тонн соломи на рік. Наразі ж залежно від року використовується 300-500 тис. тонн. Для розуміння: у аграріїв такої прогресивної країни, як Данія, утворюється 2 млн тонн, із них вони використовують 1 млн тонн, тобто половина залишається на полях. В Україні утворюється 40-50 млн тонн соломи, в цілях енергетики використовується дуже малий відсоток. Проблема даного напрямку в тому, що відсутній ринок соломи: гранул або тюкованої. Вітчизняні аграрії в цей бік ще не дивляться. Однак у IFC – Міжнародної фінансової корпорації - і ЕБРР є бажання створити біржу соломи, що «запустить» ринок.

Соняшникова олія. Незважаючи на нашу першість, на глобальних ринках є ризик витіснення соняшникової олії пальмовою та соєвою. Навіть наші соняшникові олійно-екстракційні заводи розглядають можливість переробки сої на шрот. Альтернатива – високоолеїнова олія. За своїми споживчими харчовими якостями вона наближається до оливкової, але коштує в рази дешевше. Може замінити велику частку пальмової олії, що використовується в технічних цілях: майонез, фритюр, хімічна галузь тощо. Це продукт з доданою вартістю, який може конкурувати не лише за ціною, але й за характеристиками. В контексті «тиску» на соняшникову олію в Європі, у першу чергу з боку ріпакової олії, і з боку соєвої та пальмової олії у світі варто звернути увагу на нішові високоолеїнові сорти і заздалегідь долучатися до популяризації такої олії, її маркетингової підтримки.