UKRU

Бізнес-публікації

9 грудня 2016

Ресурсоефективність. Щоб гроші не пливли за водою.


Велика вартість енергоресурсів та сировини у собівартості бізнесу – чергова проблема, яка все більше турбує вітчизняний бізнес - від малого до міжнародних корпорацій. Незабаром ефективне використання ресурсів стане не лише даниною екотрендам, а й конкурентною перевагою. У новому циклі публікацій ми розповімо про різні напрямки і аспекти ресурсоефективності та чистого виробництва.
Одразу почнемо з реалій. На жаль, на багатьох вітчизняних підприємствах не приділяється достатня увага обліку і контролю споживання енергоносіїв, води та матеріалів окремими технологічними ділянками та обладнанням. Ці ресурси переважно обраховуються лише під час загального обліку на вході в підприємство, без подальшої прив’язки до виробничих ланокчи підпроцесів. І якщо про енергоспоживання знають, говорять і навіть нерідко намагаються його оптимізувати, то на другий глобальний ресурс – воду - поки що особливої уваги не звертають. Як розповідає Олександр Баськов, старший спеціаліст з питань сталого розвитку компанії Baker Tilly, нераціональне використання води та утворення стічних вод – це загальна практика на вітчизняних виробництвах усіх масштабів. Порівняно з європейцями ми використовуємо у 2-3 рази більше цього ресурсу на тонну продукції.

Миття обладнання і сировини, стерилізація та охолодження, господарські потреби, прибирання – вода задіяна у багатьох виробничих процесах та побуті. Однак підприємці оптимізацією водоспоживання переймаються останньою чергою: «вода – не енергія, поки що можемо собі дозволити». Втім, такі думки актуальні лише до моменту, поки не заговорять цифри.

Нерідко керівник бачить загальний результат, «комунальний рахунок», і не розуміє, багато це чи мало для його бізнесу. У структурі собівартості продукції енергоресурси та вода можуть складати в сумі 5-6%, причому вода - до 1%. Звичайно, крім тих витратних виробництв, де такі ресурси можуть становити до 40%.

«Як свідчить досвід спілкування з бізнесом, підприємці переважно не знають реальну вартість води, – розповідає Олександр Баськов. - Рахують лише спожиті кубометри, проте вартість витраченої на подачу цього ресурсу енергії не враховують. Споживання ж води безпосередньо впливає на споживання електроенергії, адже її потрібно прокачати насосами, нагріти – якщо цього вимагають процеси. Насправді реальна вартість кубометра спожитої води на виробництво чи побут підприємства може бути у декілька разів меншою за вартість тієї електроенергії, яка витрачається на її перекачку.

Чому? За радянської практики і за період дешевого ресурсу підприємства встановлювали потужні водяні насоси, які споживали багато електроенергії і давали багато води. Наразі вартість ресурсів змінилася, але обладнання переважно залишається те саме – «працює ж», а в його заміну потрібно інвестувати. Проте спеціалісти стверджують, що енерго- та ресурсоефективні заходи із зменшення споживання електроенергії та води в нинішніх умовах цілком рентабельні. Зменшивши витрати води, замінивши насоси на більш економні та локалізуючи споживання, відмовившись від довгих мереж, підприємець може у 2-3 рази знизити споживання електроенергії на перекачку.

Неврахована енергія – не єдина прихована складова реальної вартості ресурсу. Як зазначає експерт Baker Tilly, середнє підприємство може витрачати сотні тисяч гривень на рік на утилізацію стічних вод. Загальна практика така, що рахується кількість спожитої води, відповідно комунальним службам сплачується за таку ж саму кількість скинутої води. Причому зазвичай води на виході менше, адже щось у процесі діяльності втрачається, випаровується, використовується для виробництва… І це знову відчутні кошти, зекономити які можна, встановивши лічильники на виході, зменшивши споживання чи повторно використовуючи у виробництві.

Частина підприємств у результаті діяльності дуже забруднюють воду, скидати яку в каналізацію неприпустимо, тож вона підлягає попередньому очищенню чи утилізації. Це вже відчутно дорогі послуги.

Як зазвичай обраховується вартість утилізації води (на тих виробництвах, де прямі стоки в каналізацію неприпустимі)? Використана вода транспортується в стічні резервуари. Контролюючі органи беруть проби, перевіряють склад води і визначають методи утилізації та їхню вартість. Відповідно, помножуючи на увесь спожитий обсяг за вхідними показниками лічильника. Видатки на утилізацію – ще значніші, ніж простий злив. При встановленні лічильника і визначенні реального обсягу ресурсу, що підлягає утилізації (окремо від простого «зливу»), можна значно знизити ці витрати.

Отже типове вітчизняне підприємство за нераціональне використання води платить тричі: за надмірний її обсяг, за вартість електроенергії при перекачуванні «надмірностей» спершу на виробництво, далі в каналізацію (чи резервуари, де вона накопичується), а потім за самі стоки та утилізацію води. Щоб зрозуміти реальну вартість водного ресурсу, підприємцям необхідно вирахувати та скласти видатки за усіма цими факторами. Зробити це можна, обладнавши підприємство системою лічильників зі споживання як води, так і електроенергії. Або, звісно, звернувшись до експертів.

«Практика показує, що встановлення лічильників на основних споживачах води (виробничі лінії, окремі підрозділи, санітарні зони тощо) дає 5-10% економії за рахунок якіснішого моніторингу витрат, виявлення перевитрат, аварійних ситуацій тощо. Це актуально для лічильників як води, так і електроенергії. Якщо ж підприємство має лише 1-2 лічильники на весь об’єкт, що визначають загальний обсяг, визначити «чорні діри» просто неможливо», - підкреслює Олександр Баськов.

На кожному виробництві дбають насамперед про якість продукції. Тож дуже часто виробники перестраховуються та свідомо не зважають на ефективність використання ресурсів, побоюючись, що втручання у процеси вплине на цей основний показник. Саме тому настільки важливі грамотний аудит та побудова системи ресурсного менеджменту на підприємстві. Спробувати це зробити можна і власними силами. Для цього потрібно:

1. Проаналізувати загальне споживання води, обсяги стічних вод, що підлягають утилізації, витрачений на транспортування води обсяг електроенергії, амортизацію обладнання, вартість людського ресурсу. Визначити, наскільки вагомими є витрати за цими напрямками.

2. Визначити, якою може бути сума економії при зменшенні споживання на 20-30% по кожному з напрямків («вхідна» вода, енергія, утилізація). Це середні показники економії ресурсу при його раціональному споживанні. Тобто – зрозуміти, чи вартий результат зусиль.

3. Проаналізувати, наскільки складний процес та наскільки складне обладнання, задіяний ресурс. При одноступінчастих процесах зазвичай великої економії досягти важко. Наприклад, якщо підприємство бутилює воду, то її споживання можна зменшити лише разом з обсягом продажів. При багатоступінчастих процесах втрати значніші, їх можна оптимізувати.

4. Визначити, на яких етапах використання ресурсу найсуттєвіше, визначити наявність нецільових втрат, нераціонального використання ресурсу. Щоб зрозуміти, чи є перевищення витрат, варто знайти чи визначити критерії ефективності кожного з процесів.

5. Розподілити показники за категоріями та разом з працівниками обміркувати низку заходів, що дозволять зменшити витрати по кожній з них.
Процеси, де витрати не можуть бути зменшені Втрати, які можна скоротити з мінімальними інвестиціями чи просто зміною процесів Значні втрати, скоротити які можливо із значними інвестиціями (техніка, обладнання, пристрої тощо)


Втрати через поломки, протікання, надмірний тиск при подачі води, який немає можливості регулювати, дуже розповсюджені. З використанням застарілого обладнання щось зробити важко, але навіть на ньому обсяг споживання води часто залежить від самих працівників. Не маючи особливих обмежень, навряд чи вони слідкуватимуть за раціональним споживанням. Чіткі виробничі нормативи і мотивація за економію та санкції за перевитрати допоможуть змінити підхід.

Навіть дрібниці можуть призвести до відчутних втрат. Наприклад, розповідає Олександр Баськов, на одному підприємстві тоненькою цівкою протікав кран. Керівник на зауваження відповів: «Нехай тече, це мені буде дешевше, ніж викликати майстра, придбати новий кран, витративши 2000 грн». Представники Baker Tilly зробили дуже просту річ: поставили відро і визначили, який обсяг води витік протягом години. Порахували обсяги втрат за день, за місяць – і вийшло 7 тисяч гривень на рік. І нехай це невелика сума економії, але таких заходів на малому чи середньому підприємстві може бути з десяток, окупність складе 2-4 місяці, а сукупна економія вже буде вимірюватися десятками чи сотнями тисяч гривень.

Замінивши крани у санвузлах та душових на економні, на фотоелементах, можна зекономити не менше (особливо якщо кількість персоналу значна чи процеси потребують регулярного миття рук, тари, дрібного обладнання). Потребу у вчасному ремонті сантехнічних вузлів, труб пояснювати не потрібно. Чистота приміщення і обладнання у харчовій галузі – умови СЕС і не тільки, і цього потрібно дотримуватись. Але забезпечити це можна різними способами. Можна заливати водою зі шлангу, а можна чергувати генеральне прибирання із частковим і вимити частину обладнання, набравши воду у ємність, чистими ганчірками з відповідними миючими засобами. Подібних моментів може бути дуже багато. Наприклад, вже згадувана заміна насосів, встановлення резервного насосу, повторне використання води у тих процесах, де її якості достатньо. Наприклад, після миття тари чи обладнання (де немає жирної частини) вживаною водою можна мити забруднені приміщення, використовувати для прибирання тваринницьких приміщень, поливу рослин тощо.

Здається дрібницею, але якщо порахувати реальні витрати лише на цей процес на місяць, на рік, підприємець може отримати цифру, що змусить його посерйознішати. Як зазначає Олександр Баськов: «Окупність усіх заходів, що допомагають економити ресурси, складає до одного року. Половина з них «відбиваються» усього за 2-3 місяці, а деякі й за місяць. Більшість таких заходів «лежать на поверхні», але проблема у ставленні бізнесу до цього питання і небажанні (або складнощах) змінювати звичайну практику. Керівники компаній часто навіть знають про наявні проблеми, але ті 30-50 тисяч перевитрачених гривень «тонуть» у загальному потоці видатків».

Варто чи ні робити на підприємстві «ресурсну революцію» - вирішувати кожному власникові, зважаючи і на фінансові фактори, і на власну соціальну свідомість. Адже економія природних ресурсів – один із базисів сталого розвитку і самої компанії, і нашої держави в цілому.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

ПОВЕРНЕННЯ КОНДЕНСАТУ


Конденсат, що утворюється в теплообмінному обладнанні, містить 25% теплової енергії пари. Саме через це максимальне повернення конденсату до котельні насамперед дає змогу скоротити витрати енергії на підігрів вихідної води (живильної води парогенератора, бойлера) для виробництва пари на 10-15%, оскільки нагрівання конденсату, на відміну від живильної води, потребує значно менше тепла. Додатково повернення конденсату дозволяє зменшити витрати на придбання частини води, її нагрівання, хімічну підготовку та злив до каналізації.

ПОВТОРНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ

У деяких процесах за умови здійснення заходів з рециркуляції та повторного використання води можна досягти 70-80% економії споживання цього ресурсу. Певна частина заходів з повторного використання води є маловитратною, у деяких випадках достатньо буде провести організаційну роботу. Повторне використання води дозволить зекономити кошти, що витрачаються на її закупівлю або водокористування, очищення вхідної води та стоків, скидання стічних вод.

Умовно відпрацьовану воду на підприємстві можна розділити на чисту (умовно чисту) та забруднену. Ефективне водокористування передбачає максимальний розподіл чистої та забрудненої води у виробничих процесах для її оптимального збору. За умови забезпечення належного контролю чиста/умовно чиста вода використовується таким чином:
- миття продуктів та матеріалів;
- миття обладнання та приміщень;
- охолодження;
- протипожежний захист;
- живлення бойлерів;
- полив;
- для комунальних потреб;
- для виготовлення продукції (в окремих випадках).

Частину чистої води, яку немає можливості використовувати на підприємстві повторно, потрібно одразу спрямовувати на скидання без додаткового очищення. Це дозволить знизити навантаження на очисні споруди, а також скоротити витрати на очищення стічних вод. Повторне використання води має й інші переваги. Наприклад, вода, яка використовується для охолодження пастеризованих продуктів, має температуру до 50 градусів і може бути використана для підігрівання холодної продукції перед пастеризатором. Це дозволить зекономити не лише воду, а й енергію, що витрачається на пастеризацію продуктів. Додатково таку воду можна використовувати для миття обладнання та приміщень.

Рекомендації Центру РЕЧВ та IFC у межах Програми щодо стимулювання інвестицій у ресурсоефективність в Україні


Коментар

Бахар Хазін, керівник проектів у галузі взаємодії підприємств з навколишнім середовищем Міністерства з охорони навколишнього середовища Ізраїлю

В Ізраїлі нікого не потрібно переконувати раціонально використовувати воду та електрику. Рахунки переконливіше слів. Очевидно, скоро так буде і в Україні, тому бізнесу потрібно думати трохи заздалегідь про методи зниження споживання. Шляхи, якими йде ізраїльський бізнес, не унікальні. Це енергоефективне обладнання. Чітка регламентація процесів і норм споживання води у кожному процесі. Правила та інструкції (знову ж таки з нормативами), за якими діють співробітники і які спрямовані на зменшення витрат. Широко розповсюджена система розподілу використаних вод за категоріями забруднення. У кожному цеху, навіть біля різних типів обладнання, є комунікації, зливи, в які потрапляє використана вода. Далі вона збирається в резервуари і використовується повторно або очищується на місці чи накопичується і відправляється на промислове доочищення на водні заводи. Утилізація - мінімальна. «Важку» воду можуть переробляти хімічні підприємства, «витягуючи» з неї ще низку речовин, які можна використовувати. Вода, забруднена оліями, мастиками тощо - окрема категорія. Перероблені харчові та технічні масла збираються, підприємство використовує їх як паливо або здає як вторсировину, отримуючи плату. «Економія» на утилізації методом скидання в навколишнє середовище забруднених вод неприпустима - земля у певному радіусі від підприємства регулярно перевіряється, «нічийні» забруднення - розслідуються, проводиться аналіз викидів, винних знаходять і застосовують санкції аж до скасування ліцензії або дозволу на вид діяльності.