UKRU

Бізнес-публікації

25 листопада 2016

Огляд ринку. Авторське мило.


Виробництво мила ручної роботи – прибутковий, хоча й не ексклюзивний бізнес. Це товар, який через його відносно високу вартість купують переважно на подарунки, має потенціал не лише нароздріб, але і на експорт та B2B-сегмент.

Необлікований сегмент

Як повідомляє Держстат, у січні-вересні 2016 року в Україні було виготовлено мила та мийних засобів, а також засобів для чищення та полірування, парфумних і косметичних засобів більш ніж на 4,8 млрд грн. З них за межі країни було реалізовано продукції на 825,3 млн грн.

Обсяги виготовлення мила ручної роботи та ексклюзивних сортів дуже незначні порівняно з промисловим виробництвом. Часто виготовленням такої продукції займаються на рівні хобі, тому продають його без статистичної та податкової звітності. Частина невеликих виробників реалізують свій товар виключно через інтернет. Тож які насправді обсяги ринку мила ручної роботи в Україні, можна лише здогадуватися.

Невеликі виробники – основа сегмента ручного миловаріння. Значна їхня частина – це взагалі мікропідприємства з одного-двох працівників, що виконують мультифункцію з виготовлення, продажу та просування продукту. Адже започаткувати такий бізнес можна, маючи дуже невеликий стартовий капітал. Якщо йдеться про виготовлення з напівфабрикатів, то для початку взагалі достатньо кілька тисяч гривень, щоб придбати основні інгредієнти та тару. Якщо ж мета серйозніша, то для початку знадобиться десь 25 тис. грн, розповідає власниця бренду Glorious Garden Анна Дибчук. За цю суму можна не лише купити сировину кращої якості і в більших обсягах, а й організувати лабораторію для роботи, створити сайт, наповнити його інформацією та забезпечити мінімальну рекламу. Окупитися ці вкладення можуть за півроку.

Щоб посилити економічний ефект, виробники займаються виготовленням інших косметичних продуктів, тобто мило не є монопродуктом. «Займатися виключно милом – це занадто просто. А ось виготовити нешкідливий дезодорант, яким може користуватися навіть мама, яка годує маля, – це гарне розширення продуктової лінійки. Тож я загалом займаюся виготовленням натуральної органічної косметики, серед якої мило для тіла і твердий шампунь для волосся займають 15-20%”, – розповідає Анна Дибчук. Так само й інші виробники: з бізнесово-економічних чи особисто-мотиваційних причин вони роблять мило одним із сегментів свого виробництва.

Любителі проти професіоналів

Чи означає наявність великої кількості виробників-любителів, що виготовлення органічної косметики та мила не вимагає спеціальних знань? Трапляється й таке. Приміром, власниця магазину Soap Fantasy Ольга Кміть вважає, що ця справа не потребує спеціальної освіти. «Все починалося з захоплення, і гроші вкладалися поступово – спочатку ніхто не розглядав це як бізнес-проект», – розповідає вона. До речі, така історія досить типова для більшості малих виробників мила ручної роботи.

Натомість керівник відділу продажів компанії «Амаранте» (ТМ «Лавка мыльных сокровищ”) Ольга Пархоменко стверджує, що виготовляти мило мають лише професіонали, а сама продукція повинна проходити перевірку в лабораторіях, чого більшість дрібних виробників не роблять.

Анна Дибчук пояснює, що все залежить від мети. «Я більшу частину інгредієнтів виготовляю сама, у своїй лабораторії (наприклад, екстракти з рослин). Окрім того, щоб мило було корисним, потрібно знати, що з чим змішувати, які екстракти додавати, а також розбиратися в типах шкіри і в тому, які інгредієнти їй підходять. Тобто мінімальне розуміння речей, які дає, зокрема, профільна освіта, все ж потрібне», – вважає вона. Сама Анна Дибчук має освіту мікробіолога-імунолога-вірусолога, тому вирішила поєднати медицину, косметологію та хендмейд і зайнятися виготовленням корисної органічної косметики.

Ольга Пархоменко підкреслює, що контроль якості і сертифікація мильної продукції дуже важливі. «В іншому разі невідомо, які фарбники додаються в мило, чи не пофарбується ванна, приміром, що потім буде зі шкірою і що, зрештою, дійде до печінки користувача. Наша продукція не тільки проходить лабораторні тестування, а й продається у фармвідділах магазинів та аптеках, де небезпечний товар просто не допустять до продажу», – розповідає вона. Хоча загалом сертифікація такого товару, як мило, необов’язкова. Проте чим серйознішим стає виробництво і чим більших обсягів продажу хочеться досягти, тим актуальнішим постає й питання щодо сертифікації.

«Я вважаю, що сертифікуватися потрібно в обов'язковому порядку, що й сама хочу зробити найближчим часом, оскільки мильно-косметична продукція безпосередньо пов'язана зі здоров'ям людини. Обов’язкова сертифікація не лише убезпечить споживачів від неякісної продукції, а й «прибере» з ринку безліч любителів, які можуть виготовляти і продавати цю неякісну продукцію», – переконана Анна Дибчук.

Більше нового

Окрім сертифікації в сегменті мила ручної роботи, існують й інші труднощі. «З подорожчанням інгредієнтів вартість кінцевого товару зросла, а грошей у людей стало менше, тож великий спектр клієнтів «відпав» через підвищення цін. Але все ж залишається ринок клієнтів, зацікавлених в хендмейд-продукції, особливо українського виробництва”, – ділиться спостереженнями Анна Дибчук.

Мило ручної роботи за останні рік-два здорожчало не так суттєво (щонайбільше у 1,5-2 рази), як виріс курс іноземних валют (більш ніж утричі). Якщо раніше вартість шматка мила ручної роботи складала в середньому 30-40 грн, то тепер – 50-60 грн. Виробники запевняють, що досягли відносно невеликого зростання цін за рахунок зменшення маржі доходу.

Водночас вартість мила у мас-маркеті зросла більш пропорційно до курсу валют. Це «цікавим» чином впливає на сегмент. З одного боку, зближення цін на ексклюзивне та фабричне мило означає зближення конкурентних ринків. Хоча зазвичай виробники авторського мила своїми основними конкурентами вважають виробників саме зі своєї ніші. З іншого боку, якщо різниця у вартості стала меншою, то покупець, обираючи між майже однаковими за ціною, але різними за якістю брусками мила, обере те, що виготовлене вручну.

Тим паче що наразі купити мило ручної роботи можна у будь-який спосіб. Більші виробники продають його з полиць супермаркетів, дрогері-магазинів, через власні невеликі магазинчики в торгових центрах чи в стріт-ритейлі, а також через інтернет. Менші виробники зазвичай мають лише інтернет-магазин, якого їм цілком вистачає.

За словами Анни Дибчук, ефективним є кожний канал, хоча особисто для себе вона вважає найкращим з фінансової точки зору інтернет-магазин. По-перше, він не вимагає високої орендної плати за приміщення, зарплати продавцям тощо. По-друге, інтернет охоплює велику кількість представників цільової аудиторії, тож і початкові витрати на старті менші, ніж для офлайн-магазину.

Водночас у звичайного магазину є суттєва перевага, яка особливо важлива в такому сегменті, як мило ручної роботи: товар можна потримати в руках, понюхати. Цю проблему допомагають вирішувати різноманітні виставки, на яких свою продукцію представляють найрізноманітніші за розміром і асортиментом виробники. За словами Анни Дибчук, такі заходи приваблюють нову аудиторію і дають можливість прорекламувати себе для нових клієнтів. «Якщо клієнт вже прийшов і спробував щось, то радше за все він це придбає», – стверджує вона.

Наразі виробників найбільше цікавить майбутній курс валют і економічна стабільність у країні, адже від цих чинників залежать ціни на товар і купівельна спроможність клієнтів. Щоб стимулювати попит, виробникам доводиться щоразу вигадувати щось нове. Основна тенденція попиту в нашому сегменті – це щось новеньке: нові форми, кольори, фактури, наповнювачі, аромати. І все це має бути натуральним і органічним», – пояснює Ольга Пархоменко. Зрештою всі виробники найбільше розраховують на те, що мило ручної роботи залишиться одним з найпопулярніших подарунків, завдяки чому ринок зможе зберегти свою перспективність і зростання.