UKRU

Бізнес-публікації

19 серпня 2016

Дитячий бізнес за дорослими правилами.


Ринок виробництва дитячого одягу одночасно має місце для нових гравців і власні специфічні проблеми.

Галузь для невеликих

Нині українська легка промисловість – це галузь малих і середніх підприємств. За роки незалежності України багато великих фабрик позакривалися, лишилися тільки невеликі підприємства, до яких згодом приєдналися нові, переважно ще менші виробники і стартапери.

За словами засновниці магазину дитячого одягу Lappi Shop Ксенії Литвиненко, протягом останнього часу, особливо 1-2 років, ринок виробників дитячого одягу поповнився значною кількістю нових учасників, й усі вони – теж невеликі. Чому це сталося зараз? На думку Ксенії Литвиненко, на це є кілька причин, головними з яких вона називає моду на патріотизм і суттєве подорожчання імпортного одягу. «Окрім того, сучасні українські мами орієнтуються на західний спосіб життя, де не заведено просто сидіти вдома з дитиною і нічого не робити. От вони й вирішують спробувати себе в цьому, добре для них зрозумілому, бізнесі, тому серед виробників дитячого одягу чимало таких стартапів, які започатковані саме молодими мамами», – каже бізнесвумен.

Як розповідає виконавчий директор всеукраїнського об’єднання «Легпром» Тетяна Ізовіт, в Україні офіційно зареєстровано трохи більше 1800 виробників одягу (в цілому), з них близько 12% – це середні підприємства, які працюють на загальній системі оподаткування і забезпечують основну частину обороту на ринку. Решта – малі та навіть мікропідприємства, тобто такі, що мають не більше трьох найманих працівників.

Простий старт…

Започаткувати власну справу з виробництва дитячого одягу – неважко і недорого, для цього достатньо мати лише одну швейну машину та вміння нею користуватися. До речі, для того щоб навчитися шити, необов’язково навіть ходити на курси, можна просто скористатися уроками з інтернету.

Ще одна складова стартового капіталу – тканини і фурнітура, на закупівлю яких може піти не більше кількох тисяч чи навіть сотень гривень залежно від масштабності намірів стартапера. Спеціальне приміщення не потрібне, шити можна прямо вдома. «Я знаю багатьох виробників дитячого одягу, які саме так і починали: дівчина купує матеріали, сама вдома сідає за машинку і самостійно відшиває першу міні-колекцію, наприклад, з десяти одиниць», – розповідає Ксенія Литвиненко.

Щоправда, такий формат підходить не усім, та й не кожному любителю вдається робити якісний одяг. «Ми працюємо на ринку з 1992 року, спеціалізуємося на шкільній формі. І головне, від чого ми потерпаємо щороку дедалі сильніше, – це нестача кваліфікованих кадрів», – розповідає засновниця та директор фірми «Мілана» Людмила Деміхова. Вона скаржиться на те, що переформатування спеціалізованих технічних закладів, які випускали спеціалістів швейної промисловості, негативно позначилося на якості освіти та самооцінці випускників. «Їм усім обіцяють, що вони стануть видатними дизайнерами, але ж це неможливо. Проте кожен такий випускник хоче бути саме дизайнером, тоді як якісних технічних кадрів дуже бракує. Наприклад, наше оголошення про пошук персоналу знаходиться на рекрутингових сайтах вже півроку, і все безрезультатно», – наводить вона приклад.

…і складний процес

Дійсно, багатьом стартаперам і дизайнерам здається, що пошиття дитячого одягу – це легкий і красивий бізнес, проте в реальності утриматися на плаву вдається далеко не всім. За спостереженнями Ксенії Литвиненко, критичний термін – це рік. Зазвичай за цей період новому виробнику або вдається більш-менш успішно налагодити роботу, або він розчаровується і йде з ринку.

Розчаруватися набагато простіше, ніж стати успішним, адже складнощі на ринку виробництва дитячого одягу цілком дорослі. Окрім згаданої вище проблеми з кадрами, гостро стоїть питання сировини. Практично вся вона – іноземного походження. «Зараз у країні майже не лишилося виробників, які б постачали сировину для легкої промисловості», – каже Тетяна Ізовіт.

Щоправда, в цьому недоліку є й невеликий плюс. Пошитий в Україні дитячий одяг, за спостереженнями Ксенії Литвиненко, може бути на 20-30% дешевшим, ніж речі аналогічної якості, привезені з-за кордону. Відповідно, каже вона, це суттєво підвищує привабливість вітчизняної продукції.

Ще одна складність – балансування між попитом споживачів на якісні речі і доступною ціною на них. Незважаючи на те що на дітях економлять в останню чергу, намагаючись купити їм найкраще, важке економічне становище українців змушує їх переглядати свої вподобання. «Все частіше батьки купують дітям дешевий синтетичний одяг, адже він у 2-3 рази дешевший за вироби з натуральних тканин. Вони просто не можуть собі дозволити купити більш дорогі речі, навіть з урахуванням того, що дитина цілий день ходитиме в одязі з синтетичних матеріалів», – розповідає Людмила Деміхова.

Сіра частка

Щоб здешевити товар – його виготовлення чи імпортування, учасники ринку дуже часто приховують свої обороти, занижують реальні фінансові показники або й зовсім працюють, не реєструючи підприємство. За підсумками 2015 року, обсяг ринку легкої промисловості України склав щонайменше 125 млрд грн. З них лише близько 35 млрд грн знаходиться на відкритому ринку виробництва, імпорту й експорту, решта – в тіні.

«Таким чином, тінізація ринку дуже висока, і ситуація жодним чином не покращується. Зрозуміло, що ці тенденції повною мірою стосуються й сегменту дитячого одягу», – зауважує Тетяна Ізовіт.

Що стосується безпосередньо товарів для дітей, то офіційно, за даними Тетяни Ізовіт, таких виробників в Україні нараховується кілька десятків. Неофіційно виробництвом дитячого одягу і особливо взуття займаються значно більше виробників, адже це вигідний для збуту сегмент.

Хорошою новиною є те, що за перший квартал 2016 року виробництво на ринку легкої промисловості України в цілому зросло на 3,3%. Водночас це не такий вже й великий показник, адже минулорічне падіння склало 8,4%.

Нашим і вашим

Незважаючи на згадане зростання кількості виробників дитячого одягу, основна частина ринку все ж складається з імпорту. Через сірість ринку отримати якісні показники по сегменту дитячого одягу досить складно, але тенденції, як пояснює Тетяна Ізовіт, збігаються з ринком одягу в цілому.


Очікувано, найбільшим імпортером дитячого одягу в Україну є Китай. «Можна сумніватися з приводу якості китайського одягу для дітей, але неможливо заперечити його найнижчу ціну», – пояснює ситуацію Тетяна Ізовіт.

Водночас, додає Людмила Деміхова, наявність на етикетці напису «Зроблено за кордоном» насправді зовсім не означає, що товар справді має імпортне походження. За її словами, часто дитячий одяг відшивають в українських цехах і лише видають його за імпортний.

Що стосується зворотного механізму, експорту, то тут ситуація складніша, хоча й не безнадійна. До рівня світових країн-лідерів у галузі легкої промисловості Україні ще дуже далеко, але експортувати окремі виробники навчилися. «Я знаю виробників, які продають дитячий одяг у країни Європи та США, чула навіть, що його відправляють до Австралії», – каже Ксенія Литвиненко.

Тетяна Ізовіт розповідає, що, наприклад, дитячий трикотаж експортують до Данії (47%), Росії (25%), Білорусі (6%), Литви (5%), Польщі (2%) та інших країн. Водночас імпорт не можна назвати дзеркальним. Лідером з імпорту дитячого трикотажу в Україні є Туреччина, на яку припадає 55%, друге місце посідає Китай (17%), далі йдуть Бангладеш (10%) та Індія (6%).

Текстильний дитячий одяг експортують передусім до Росії (31%), Данії (22%), Польщі (18%), Німеччини (7%). «Цікаво, що найбільше дитячого текстильного одягу імпортується з США, на які припадає 61%, за ними вже йдуть Китай з 14%, Німеччина з 10%, Бангладеш з 5%. Чому така велика частка імпорту в цьому сегменті належить США? Тому що мова йде переважно про одяг, який завозиться як гуманітарна допомога, хоча не стану стверджувати, що всередині країни він продовжує перебувати в цьому статусі», – розповідає Тетяна Ізовіт.

Налагодити експортні канали непросто, більшість виробників, особливо невеликих, користуються звичайними послугами з пересилання товарів через різні поштові сервіси. «І всередині країни, і для продажу за кордон найкращими каналами збуту є соцмережі, передусім Facebook та Instagram. На те, щоб продавати одяг через роздрібні мережі, базари чи торгові центри, у більшості виробників просто немає достатніх ресурсів. Водночас протягом останніх років суттєво допомагають реалізовувати товар і шукати нових покупців різноманітні фестивалі, такі як Made in Ukraine», – розповідає Ксенія Литвиненко, додаючи, що для малих виробників часто це єдина можливість заявити про своє існування.