UKRU

Бізнес-публікації

15 лютого 2016

Кейс. «Білі роси».


Фермерське господарство «Білі роси» на Чернігівщині працює з 2006 року і ось-ось відзначить свій перший ювілей. На відміну від багатьох аналогічних господарств, воно не успадкувало землі та активи колишніх радянських колгоспів-радгоспів, а створене практично з нуля. Що не завадило йому стати успішним і помітним на регіональному ринку. Засновник і керівник «Білих рос» Юрій Кобизський вважає, що цьому посприяли аналіз та вчасна адаптація до змін ринку, постійне вдосконалення виробництва, а також якісний підбір і мотивація персоналу.
Сьогодні основні напрямки діяльності ФГ «Білі роси» стандартні – рослинництво і тваринництво. Хоча ще кілька років тому воно було відоме як виробник картоплі у великих обсягах при різноманітності сортів. Але два роки тому господарство частково було переорієнтоване на виробництво молока і вирощування великої рогатої худоби. Сьогодні в «Білих росах» утримується близько 2 тис. голів, з яких 440 – дійні корови. Також там вирощують сільськогосподарські культури – картоплю, кукурудзу, ячмінь. Чому сталася така зміна акцентів – у нашому інтерв’ю.

– Юрію Петровичу, розкажіть, чому такий ходовий в країні товар, як картопля, став нерентабельним?
– Раніше я вирощував до 500 гектарів картоплі, зараз хочу скоротитися на 150 гектарів. Впали ринки збуту. Проблеми з Кримом, Донбасом і втрата цих ринків серйозно позначаються на торгівлі. Ці регіони були головними споживачами даного виду продукції.

– Але ж картопля – найулюбленіший продукт по всій країні. Отже, попит на неї є.
– Так, українці люблять картоплю і попит на неї є, але ті два регіони України, у які ми зараз не здійснюємо поставки, самостійно не вирощували картоплю. І ми орієнтувалися переважно на них. Усі інші регіони України вирощують картоплю приватно – на своїх городах, присадибних ділянках, дачах. За інформацією з різних джерел, близько 90% усієї вирощуваної картоплі припадає на приватний сектор, в якого немає витрат на оплату податків, зарплату персоналу, немає особливих капіталовкладень тощо.

– А з іншими регіонами нашої країни, включаючи столицю, Ви пробували працювати?
– Працюємо, безумовно! Цього року навіть після розпаду найбільшого картопляного гіганта країни «Мрія» ми вперше почали продавати картоплю у західні регіони. На Львів, Івано-Франківськ та інші регіони продавали переважно вони, та майже 50% усієї картоплі в Україні вирощувалося саме на полях цього підприємства.

– Чи намагалися Ви виходити на експорт?
– Ні, ніколи. Я думаю, в Україні з картоплею на експорт ніхто не працює, в усякому разі, я не чув про таке. Вважаю, Україна ще не готова до європейських ринків.

– Це пов’язано з якістю, з сертифікацією? У чому проблема?
– З якістю. Наприклад, коли я був цієї осені у Бельгії, там в супермаркетах бачив не лише 20 сортів картоплі, але і 20 видів. Одна вживається суто для пюре, інша – для приготування фрі і так далі. У нас в Україні є просто картопля, червона і біла.

– А Ви не думали про екологічний напрям? Адже зараз дуже модно купувати органічні продукти.
– Модно. Але хто в Україні повірить, що у продукті дійсно немає добавок? Як це людям довести?

– Але ж у нас є спеціальна сертифікація продукції?
– Є. Але я знаю цілу низку підприємств, які отримали такі сертифікати, а працювати продовжують за старою схемою. Це стосується не лише картоплі, а різних видів продукції.

– Інші агрокультури Ви вирощуєте лише для свого господарства?
– 70% усіх площ займає кукурудза, 15% – пшениця, 10% – картопля, решта – люцерна та ячмінь. Останнє йде переважно на корм. Кукурудзу продаємо посередникам, а вони вже можуть і експортувати. Ця культура продається цілий рік, на неї завжди є попит. Та й вирощувати її легше, ніж пшеницю. Кукурудза менше вимерзає взимку, ніж пшениця. Плюс вона висока у стволі, робить хорошу тінь, і волога менше втрачається. Вона не так боїться посухи, як пшениця. Пшеницю теж вирощуємо, але для своїх потреб і для паїв людям.

– А яка рентабельність по кукурудзі?
– Думаю, відсотків 30 виходить. У нас своя техніка для посіву і збору культури, єдине, зберігати поки самостійно не виходить. Будемо розвивати сушильні потужності.

– Чи існує якась рекламна або маркетингова політика в компанії?
– Свого часу по картоплі у нас був спеціальний інтернет-сайт. Досить багато реклами надсилали тим, хто торгує картоплею. На даний момент такої необхідності більше немає, нас знають усі. Ринок продажу картоплі зараз стоїть на місці, а всі покупці кукурудзи самі нас досить легко і швидко знаходять.

– В якому році Ви вийшли на тваринницький ринок і ринок молока?
– 8 років тому, у 2008 році. При купівлі господарства залишилося близько 150 голів корів. Реанімували його і стали виробляти молоко, розширювати господарство.

– Ви перед цим вивчали ринок? Адже ринок молочної продукції зараз дуже насичений.
– Скажімо так, тут така сама ситуація, як і з картоплею, – конкуренція з приватними господарствами. Але якщо картоплю населення продає за тією самою ціною, що і фермери, то молоко фермери продають у два рази дорожче, а може й більше. Молоко з приватних господарств має невисоку якість. Ми торгуємо молоком вищого сорту. Також ми можемо конкурувати по обсягах надою молока. Наприклад, населення на сьогодні продає його по 2,50 грн, а ми – по 5,50 грн. Зараз обговорюємо можливість підвищити ціну до 6,20 за літр. Це оптова ціна.

– А які в господарстві обсяги надоїв і показники на одну корову?
– Надої постійно зростають. На даний момент ми виробляємо 8 тонн молока на день. На корову в середньому доводиться 22 літри. А у 2014 році було 14 літрів на корову. Це дуже хороший результат зростання. Щоб чогось досягти в цьому бізнесі, треба близько 7-8 років.

– Які Ваші ключові ринки збуту?
– В основному це сирзаводи й молокозаводи. На даний момент ми весь обсяг продаємо на один завод – «Коропський сирзавод». Продукцію цього виробника нечасто зустрінеш, хоч вона і дуже якісна. Переважно йде на експорт. Продають у Білорусь, Молдову. З супермаркетів вона є в «Метро». Але завод працює не на повну потужність. Він завантажений приблизно на 20% через нестачу сировини в нашому регіоні. Завод може переробляти 100 тонн молока, сировини отримує лише близько 20 тонн. Ось це і є перспектива – доцільно нарощувати обсяги виробництва. Ми хочемо цю можливість використати.

– Чи це не великий ризик – працювати лише на одного покупця?
– На сировину високої якості в Україні попит є завжди. Насправді заводи стоять в черзі за молоком. Аж до того, що замовники самі приїжджають і забирають молоко, на транспорт ми не витрачаємося. Наша справа – тільки з холодильника відвантажити.

– Скажіть, а молокозаводи, перш ніж брати вашу продукцію, перевіряють якість?
– Звичайно! Там стоїть спеціальний електронний прилад, у який заливається проба молока в присутності представника заводу. Це робиться щодня, при відвантаженні кожної партії. Прилад потім друкує чек з даними. Він опломбований, має код, сертифікат від фірми-виробника. Влізти туди самостійно і обдурити його неможливо.

– Що в структурі видатків Вашої компанії найбільш витратне?
– Найбільш витратні плата за оренду землі і податки – близько 30%. Ці видатки щороку підвищуються. Добрива теж близько 30% займають. Але чим більше вклав у добрива, тим вищу віддачу потім отримав. З податками і орендною платою такого ефекту немає. Ціна на ПММ, засоби захисту рослин залежить від курсу валюти – і теж зростає. Це близько 15% у структурі видатків. Решта – заробітна плата й утримання устаткування, ремонт техніки.

– Яка рентабельність цього бізнесу?
– Що стосується молока, то ми, мабуть, переживаємо найгірший час. До кризи рентабельність була приблизно 100% річних. А зараз чекаємо близько 40%.

– Це досить непоганий показник. У чому Ваш секрет успіху в тваринницькому напрямі?
– Секрет успіху передусім в кадрах. Я запросив на роботу технолога, який п’ять років працював у Австрії. Це людина з хорошою освітою і досвідом. Він розробляє і повністю управляє всім технологічним процесом. Дуже проблемна для нас сьогодні професія – ветеринари. Ми вибираємо прямо з ветеринарного технікуму в Козельці молодих хлопців, запрошуємо їх на практику, потім на роботу. Навчаємо їх додатково усьому необхідному. Працюють у нас переважно молоді кадри, оскільки з фахівцями старого загартування працювати важко. Якщо немає нормального, кваліфікованого персоналу, вирішити щось навіть за наявності грошей неможливо. Серед сільського населення зараз дуже велика проблема з кадрами. Люди шукають роботу, але працювати не вміють і не хочуть, вони відвикли.

– А які іноземні підходи, практики привніс до виробництва Ваш технолог?
– Основні зміни відбулися в роботі з персоналом – оплата праці та мотивація людей за її допомогою, система балів. У нас персонал дуже добре мотивований. Також зміни в умовах утримання поголів’я – це практика безприв’язного утримання та грамотно збалансований раціон харчування.

– У чому плюс безприв’язного утримання?
– Корова абсолютно вільна і не обмежена у своїх діях. Хоче – п’є воду, хоче – їсть, хоче – спить. По суті, це особистий комфорт корови, від чого залежать її надої. Вони живуть у групах, які класифікуються на основі різних показників (від них залежить і кількість корів у групі). Кожну групу по-своєму годують, у кожної корови окремий раціон. Адже якщо зібрати усіх корів в одне стадо і годувати усіх однаковими раціонами, буде колапс.

– Поділитеся тонкощами «коров’ячого меню»?
– Основа – макуха. Сінаж, силос заготовляємо зі своїх угідь, як і зерно ячменю, пшениці, кукурудзи. З усього цього самі робимо комбікорми. У нас навіть є свій міні-заводик по виготовленню комбікорму. На ньому робляться так звані помели певних інгредієнтів. Їх перетворюють на борошно або роблять подрібнення до необхідного розміру. На електронних вагах все зважується, інгредієнти дозовано, по кормовій відомості, змішуються, перетворюються на корм і одразу розвозяться по комплексу. Тільки протеїнові корми ми закуповуємо.

– Які у Вас головні напрямки розвитку?
– Розвиток в рослинництві сьогодні знаходиться на досить високому рівні, там рухатися більше нема куди. Займаємося зараз оптимізацією процесу, щоб можна було працювати не цілу добу, а у дві зміни, скажімо. А у тваринництві завжди є куди розвиватися і чого прагнути. Тому основний наголос – на модернізацію тваринницького комплексу, підвищення надоїв тощо.

БЛОК: Співпраця з банком

З 2006 року, з моменту створення нашої фірми, ми працюємо з Райффайзен Банком Аваль. У нас є поточний розрахунковий рахунок, карткові рахунки, користуємося послугою овердрафту, кредитними лініями. За допомогою овердрафту ми вирішуємо сезонні проблеми, зокрема влітку, коли посівна вже відбулася, а жнива – ще ні. Ось у цей момент дуже потрібні кошти. Коли йде збирання – стає простіше, вже йде реалізація. Овердрафт у міжсезоння використовується на зарплати, податки, поточні завдання. Кредити беремо переважно на добрива, ПММ і засоби захисту рослин. Техніка теж у кредит купувалася. Це німецька техніка фірми «Клаас». Плюс для будівництва, проведення ремонтів – на це теж необхідні інвестиції у вигляді кредитних коштів.